Діагностика сифілісу
Loading

Діагностика сифілісу

Серологічна діагностика сифілісу

Діагностика сифілісу грунтується на клінічних та лабораторних даних. Діагноз сифілісу ставлять тільки після лабораторного підтвердження, тобто виявлення блідих трепонем у виділеннях твердого шанкра, ерозивних папул при первинному і вторинному сифілісі, і даних серологічного обстеження. Серологічні реакції є надзвичайно цінним методом не тільки для підтвердження діагнозу сифілісу, а й спостереження за динамікою його перебігу під впливом лікування та визначення вилікування хвороби.

Стандартні компоненти комплексу серологічних реакцій (КСР) для констатації сифілітичної інфекції в даний час доповнюються трепонемними реакціями: РІБТ (реакція іммобілізації блідих трепонем), РИФ (реакція імунофлюоресценції). Реакція Вассермана (RW, РВ) заснована на феномені зв'язування комплементу. Для її постановки використовують кардіоліпіновий антиген, який є холестерінізірованним спиртовим екстрактом з м'язів бичачого серця має подібні антигенні властивості з блідою трепонемою.

Реакція Вассермана. Комплемент зв'язується комплексом (ліпоїдний антиген і реагіни випробуваної сироватки). Для індикації комплексу що утворився використовують гемолітичну систему (еритроцити барана і гемолітична сироватка).

До групи КСР крім реакції зв'язування комплементу з кардіоліпіновим і трепонемним антигенами, включена реакція на склі (експрес-метод). Виразність гемолізу при РВ позначається плюсами:

Має значення і постановка реакції за кількісним методом, тобто з різними розведеннями сироватки (1:10; 1:20 і т.д. до 1:320). Численність стандартних серологічних реакцій пояснюється антигенною мозаїчністю блідих трепонем, у зв'язку з чим в сироватці крові хворих виникає відповідна множинність антитіл (комплементсвязуючі, аглютиніни, преціпітіни, іммобілізіни, антитіла, що викликають імунну флюоресценцію та ін.). У кожній стадії сифілісу можуть переважати ті чи інші антитіла і, отже, реакції з одними антигенами можуть бути вже позитивними, а з іншими - ще негативними. Крім того, відносна специфічність стандартних серологічних реакцій викликає необхідність уникнення діагностичних помилок користуватися не однією з них, а комплексом реакцій. КСР стають позитивними в кінці 3-го або протягом 4-го тижня після появи твердого шанкра. Ці реакції бувають різко позитивними і в значній розведенні сироваток практично у всіх хворих вторинним свіжим (98-99%), вторинним рецидивним (100%), третинним активним (70-80%) і третинним прихованим (50-60%) сифілісом. Однак КСР не є строго специфічним комплексом реакцій для сифілісу. Вони можуть виявитися позитивними у хворих лепрою, туберкульозом, бруцельозом, малярією, червоним вовчаком, а також при пневмонії, захворюваннях печінки, онкологічних хворобах, після прийому алкоголю, жирної їжі, під час вагітності, особливо в другій її половині, а також протягом перших 2 тижнів після пологів. З віком кількість неспецифічних хибнопозитивних результатів КСР збільшується.

Для обгрунтованого діагнозу сифілісу поряд з даними КСР враховуються клінічні дані, результати дослідження на бліді трепонеми в маніфестних проявах первинного та вторинного сифілісу, дані інших серологічних реакцій - РІБТ і РІФ.

РІБТ заснована на феномені знерухомлення блідих трепонем антитілами типу іммобілізинів, наявними в сироватці крові хворих на сифіліс. В якості антигену для РІБТ використовують суспензію блідих трепонем, отриманих з тканин сифілітичного орхита кролика. Блідітрепонеми після додавання до них сироватки крові хворого припиняють рух, тобто відбувається їх іммобілізація.
Результати реакції оцінюють у відсотках:

Реакцію ставлять в умовах анаеробіозу. Іммобілізіни з'являються в сироватці крові хворих пізніше, ніж інші антитіла, тому РІБТ стає позитивною пізніше, ніж КСР та РІФ. РІБТ є найбільш специфічною з існуючих реакцій на сифіліс. Її основне призначення - розпізнавання хибнопозитивних результатів при постановці КСР. Це особливо важливо стосовно хворих, у яких сифіліс протікає приховано без зовнішніх проявів, але з ураженням внутрішніх органів або нервової системи. Особливе значення має РІБТ при розпізнаванні хибнопозитивних результатів КСР у вагітних. Слід пам'ятати, що неспецифічні позитивні результати РІБТ можливі й у хворих саркоїдозом, червоним вовчаком, туберкульозом, цирозом печінки та ін. Однак при цих захворюваннях РІБТ буває слабопозитивна (від 30 до 50%) і ніколи не досягає 100%). При лікуванні антибіотиками результати РІБТ стають негативними. Тому дослідження за допомогою РІБТ проводяться тільки через 7 днів, якщо вводилися водорозчинні антибіотики, і через 25 днів після закінчення лікування дюрантними антибіотиками.

РИФ - більш чутлива реакція, тому вона буває позитивною вже в первинному серонегативному періоді сифілісу у 80% хворих. За ступенем специфічності РИФ поступається РІБТ, що не дозволяє замінити нею РІБТ, хоча техніка її значно простіше. Реакцію ставлять в декількох модифікаціях: РИФ-10, РІФ-200 і РІФ-абс. (абсорбований). РИФ-10 більш чутлива, а РИФ-200 і РІФ-абс. більш специфічні. Принцип реакції полягає в тому, що специфічний антиген (блідітрепонеми) з'єднують з сироваткою крові хворого (антитіла) і антивідовою флюоресцирующою сироваткою (кроляча сироватка проти глобулінів людини, поєднана з флюоресцеіном, - речовиною, що світиться при ультрафіолетовому світлі). При позитивній реакції в люмінесцентному мікроскопі можна бачити жовто-зелене свічення блідих трепонем, оскільки вони виявляються оточеними флюоресцирующими антитілами що приліплюються до них. Ступінь світіння оцінюється плюсами, як і при КСР. Позитивна реакція констатується 4+, 3+ і 2+. При ступені світіння 1+ і відсутності свічення реакція вважається негативною. При вторинному сифілісі РИФ позитивна майже в 100% випадку. Вона завжди позитивна при латентному сифілісі (99-100%), а при теоретичних формах і вродженому сифілісі позитивна в 95-100%.

Експрес-метод (мікрореакція на склі). У цій реакції, так само як і при КСР, використовують кардіоліпіновий антиген, одну краплю якого змішують з 2-3 краплями сироватки крові людини що обстежують в лунках спеціальної скляної пластини. Реакція протікає за механізмом преципітації. Загальна тривалість постановки реакції 10-40 хв. Результат оцінюють за кількістю осаду що випав і величиною пластівців; вираженість реакції позначають плюсами: 4+, 3+ і т.д., як і КСР. Мікрореакція на склі менш специфічна лля хворих на сифіліс, ніж РВ, але трохи перевершує її по чутливості. Хибно позитивні результати при експрес-методі отримують частіше, ніж при РВ. Тому цей метод дозволений для застосування тільки як відбіркова реакція при масових обстеженнях населення, диспансеризації та обстеженні хворих в клініко-діагностичних лабораторіях соматичних лікарень. Остаточний діагноз сифілісу на підставі цього методу встановлювати заборонено. Тільки експрес-метод не можна застосовувати при обстеженні донорів, вагітних, а також для контролю після лікування хворих на сифіліс.

Для діагностики сифілісу можна використовувати й інші методи: імуноферментний аналіз (ІФА) з реакцією мікропреципітації (РПМ) або реакцією пасивної гемаглютинації (РПГА) з РМП (у тому числі зарубіжних аналогів РМП - RPR або VDRL).

При проведенні клініко-серологічного контролю після специфічного лікування (для визначення ефективності терапії) допускається кількісне дослідження РМП (вивчення титру реакції в динаміці).

Імуноферментний аналіз (ІФА, Elisa). Принцип реакції полягає в з'єднанні сифілітичного антигену, сорбованого на поверхні твердофазного носія, з антигеном випробуваної сироватки крові і виявлення специфічного комплексу антиген-антитіло за допомогою антивидової імунної сироватки, міченої ферментом. Чутливість та специфічність ІФА аналогічні РІФ.

Реакція пасивної гемаглютинації (РПГА). Макромодіфікацію цієї реакції іменують ТРНА, мікромодифікаціі - МНА-ТР, автоматизований варіант - Амна-ТР.

IgM-серологія. В останні десятиліття широко вивчається динаміка утворення антитіл в організмі хворих на сифіліс до, в процесі і після закінчення лікування. Це викликано тим, що у пацієнтів, повноцінно лікувалися з приводу сифілісу, протягом тривалого часу залишаються позитивні результати специфічних серологічних реакцій на сифіліс, що ускладнює вирішення питання про лікування хворих, а також постановку діагнозу раннього вродженого сифілісу. Утруднена також диференційна діагностика рецидиву захворювання і реінфекції. При вивченні антітілообразоваія в організмі хворих на сифіліс було встановлено, що першими після зараження виробляються специфічні IgM, які виявляються вже на другому тижні після зараження і досягають максимальної концентрації в крові на 6-9 тижні. Через 6 міс. після закінчення терапії у більшості хворих в крові вони не визначаються. На четвертому тижні після інфікування організм починає продукувати специфічні IgG. Цей вид імуноглобулінів в найбільшій кількості визначається через 1-2 роки після зараження. Слід звернути увагу на те, що специфічні IgM перестають вироблятися при зникненні з організму антигену, а секреції IgG триває клонами клітин пам'яті. Крім того великі молекули IgM не проходять через плаценту від матері до плоду, у зв'язку з чим по їх наявності у дитини судять про його інфікуванні блідою трепонемою. З огляду на те, що концентрація в крові специфічних IgM закономірно знижується з плином часу, зростання титру цих антитіл може служити допоміжною ознакою наявності рецидиву захворювання або реінфекції.

У 1977 р була запропонована 19S IgM-ТА-абс, потім 19 IgM-TPHA. В основі цих тестів лежить поділ за допомогою гельфильтрації досліджуваних сироваток крові на 19S IgM і 7S IgG і виявлення перших за допомогою іммунофлюресцентного методу і тесту гемагглюцінаціі. У 1980 р В. Шмідт описав реакцію гемадсорбції на твердофазному носії IgM-SPHA, що об'єднала елементи постановки ІФА і РПГА, а в 1983 р Є. Ліндешмідт запропонував IgM-TP-ABS-Elisa. А. Люгер (1981) визначив, що для встановлення активності специфічного процесу в ЦНС важливо визначення IgM шляхом постановки 19S IgM-SPHA.

Особлива увага звертається на сероконверсію при сифілісі у немовлят, матері яких отримували протисифілітичне лікування. Діагноз вродженого сифілісу нерідко ставиться помилково у здорових новонароджених на підставі виявлення у них IgG-AT, які потрапляють в кров дитини через плацентарний бар'єр від хворих на сифіліс матерів. Потрібне додаткове тестування IgM-AT і використання комбінацій різних тестів для виключення вродженого сифілісу у немовлят, народжених від яких лікували від сифілісу матерів, за наявності у перших позитивних серологічних реакцій, але відсутності клінічних симптомів.

Реакція пасивної гемаглютинації в серодіагностиці сифілісу (РПГА) на відміну від РИФ і ІФА відрізняється методичною простотою постановки, швидкістю отримання результатів і високою відтворюваністю. Враховуючи ці якості РПРА повинна використовуватися як скринінг-тест при масових обстеженнях на сифіліс. Принцип методу полягає в тому, що при взаємодії сироватки крові, що містить специфічні антитіла, з еритроцитами, сенсибілізованими блідою трепонемою, спостерігається характерна їх аглютинація. Сенсибілізація еритроцитів може проводитися антигенами патогенних і культуральних штамів блідих трепонем. РПГА є цінним діагностичним тестом на всіх стадіях сифілісу, особливо чутлива при пізніх формах сифілісу.


Поддержите likar.uz.ua
Выберите сумму платежа
  грн/месяц

Тегі: , ,